ВІРШІ
Не шукай мене більше, любий На записах платівок немає мого голосу. І припини переглядати кілометри плівки Жодна камера мене сьогодні не вловила. Лише рухаючись кокаїновою доріжкою, У білому пилу так приємно моїй самотності. Модний купальник від Valentino Тобі ж так подобається моя худорба. Дивись, я пірнаю в золотисто-ванільний Ловлю баланс на краю Оld Fashioned. Ти любиш моє тіло навіть у светрі І любиш, коли я танцюю трішки п'яна. Не шукай мене більше, любий В обіймах цієї красуні вже порожньо. Я ховаюся в димі цигарок та зрад Надихаючи тебе на нові подвиги. Мої ноги можуть дістати до зірок І навіть збити декілька можу я. Але легкий вдих розбурхує свідомість Зимовим вечором гуляє по шкірі. Розчинитися в кімнаті не дає Beatles Чіпляючись за меблі своїми сережками. Ідеї твоїх найкращих фільмів Необґрунтовано виводять мене з себе. Не шукай мене більше, любий Моя модна зачіска зіпсована. Піду у ванну кімнату топити поклик Забарвлюючи воду в червоний.
Місто тисне на мене з особливою силою. Постійно блукаю вулицями своєї уяви, Не розумію, як так йому вдається. Не знаходжу місця в цьому зашквареному світі. Я об'їздила купу країн, бачила океан й не один, А жити правильно так і не навчилася. Різні майстри траплялися на моєму шляху. І кожного разу це був для мене гарний шанс, Але всесвіт не наділив мене слухом та зором. Ховатися у собі цілими днями так добре буває. Ось тільки панічні атаки виштовхують і звідти, Займаючи насиджене місце, нахабно тичуть мені fuсk. Було б добре так гарно розлютитися. Та порожнеча моїх емоцій поглинає все до окола, Залишаючи один варіант – дружити з монстрами.
Вивчай мене по записам у зошиті Так, в тому помаранчовому… Бери за плечі ніжно, впевнено, Вдихай з волосся пристрасть. Кохай мене, тільки не люби, кохай Самовідверджено, як ти вміеш затишком… Рахуй кроки на піску до мебе, Бо я біжу і за мною вода. Кольору кірпічної кладки любов твоя Що складає будинок 37а по вулиці поздовншній… Можу пальцями пройтися по ній я, Дістаючи уламки й більше нічого?
Чи пишу я вірші? Ні, не пишу Я просто читаю у голос інших З кожним словом, рядком, сторінкой... На твоїй шкірі запах нічного дощу Гострою відчутів пройдусь по ній Спогади ляжуть темрявой на моїх вустах... Тебе кохати можна вічність Силаючись на звичку чи залежність Вечорами буду шукати сенси в байдужих... Я б могла також писати вірші Навіть декілька і про тебе От тільки слова потрібні вже не вільні
Ти все хочеш про мене знати Хто я? Де я? З ким я? Чи ношу вишиту сукню, як інші Ні, зараз сукні не ношу Вже давно тягаю футболку і джинси Що кажеш? Не до вподоби. Ну, до бре Все одно це нічого не змінить Ти все хочеш про мене знати Хто я? Де я? З ким я? Чи їду до тебе тим шляхом, як мрієш Ні, ходжу тільки по свому Там цікаво та різних я зустрічаю Що знов кажеш? Безглуздя. Ну, добре Все одно це нічого не змінить
Космічні квіти, що ти подарував мені ніколи не зів'януть Стоять собі в банці за відсутністю вази, сумують зі мною Спогади зібрані в їх насичиному кольорі, пахтуть тобою З любові ти писав музику, я з ніжності перетворювала її в слова Ми ховались в спиралі галактики, ніби в покинутій пудрениці Наповнювали сенсами пусті кути зірок, що заважали спати Нам здавалось так завжди буде, лише трохи ми помилились Різні життя наповнюють мене й тебе, і все ж таки свіжо дихати У всесвіті ми лише крапки, котрі без виключення притягуються Космічні квіти, що ти подарував мені ніколи не зів'януть Стоять собі в банці за відсутністю вази, сумують зі мною Спогади зібрані в їх насичиному кольорі, пахтуть тобою