TALES
Fairy tales for adults who love to read to children
Light years passed, which, of course, were a completely different flow of time on Earth. But the little watchman managed to find pleasant joys here, which nevertheless were able to connect him with the sea. After fruitful work, being in a state of joy and satisfaction, he often radiated a gentle violet light. It was at such moments that the little watchman sang one of his songs. Sitting on the shore, he blew into his shell. The sea immediately calmed down, became barely audible. It turned into a mirror and reflected the gentle violet light, spreading it along all the shores. This time was very valuable for them, because the little watchman could sing and play only once a day, when the Sun was replaced by the Moon and a six-minute corridor of equality between day and night was formed. After all, the Moon and the Sun loved each other very much and, while they were busy with themselves, the watchman could perform his song. He sang about how mischievous stars tied small shiny fish to thin strings and chased them in flocks, whole schools. He also sang about the seagulls, who told him various news and gossip that they heard from people and about how they sold trinkets found in the sea. Especially, he loved to sing about the tears of mermaids, carefully collected in bottles to send with the wind to their not drowned lovers. His songs were sensual, and the sea loved them, and the gentle sound of the shell slowed down the turbulent streams of waves. As a sign of respect and recognition of the watchman, each time the sea brought a rare pearl from the bottom. This was noticeable only to the two of them - their friendship grew stronger every day. From this, the Northern Starry Sea began to bask more often under the warm rays of the sun, allowing them to penetrate deep into the water column and sparkle like little bunnies on the edges of the waves. Over time, the waters became very warm. Thus, various fish inhabitants began to swim on the surface, dreamily watching the tireless white lamb clouds run. Over time, the Northern Starry Sea became like silk with patterns in the form of stars, which shimmered with gold during the day and silver in the evening.
Місячна балада Пісня лісу Вступ Колись давним давно,коли моя магія ще мала владу перетворювати думки у матерію, а почуття у реальні події наповнюючі сенси кольорами та співами, я вільно блукала по світові, гордовито сидячі верхі на Південному вітрові, що стримголову несся срібною стрілою то на Захід, то на Схід не зважаючи ані на висоту Горбатих гір, ані на безкрай Зелених долин. Так, чарівні тоді були часи сповнені впевненої, глибокої, як і саме Кришталеве озеро надії та гострої віри, що схована у самоковальному лезі меча Мольфара. Так, в ті магічні, вже давним давно забуті навіть цим малим хлопчиком часи, що безпечно грається човником коло дзвінкого струмочка, котрий невпинно несеться з самої верхівки Карпат, що вузькою прохолодою видобув своїм наполегливим характером місце у шкірі землі. Цей самий хлопчик навіть і не підозрює про існування пісні, котру і я сама почула малою дитиною від свого діда, а той від отця, котрий почув її від прапрапрадіда. Так, були часи величні, сповнені пристрасті та відвертої авантюри досліджувати життя, випробовувати себе на міць, здобувати силу, залишаючи у блакитному небі білі вигравіювання своїх подвигів. Але все минає. Геть усе минає. Такі звичаї, такий порядок життя. Навіть Золотава змія збагнувши всю мудрість всесвіту такі змогла прехитрити сама себе й не тільки схопити за хвіста, а і з'їсти з глибокою шаною та тонким розумінням необхідності цієї, здвалося безнадійної справи. Але все минає. Навіть і така велична самопожертва тепер покрита пилом та пліснявою на сторінках Багряної книги. Ні, ні. Все минає. Геть усе. А колись, давним давно, коли магія ще вільно текла по моїм жилам, я могла з легістью осушити цілий океан чи здійнявши бурю розборхавши грім, що спочиває собі з миром на гладких вигінах гір, немов медове немовля нагодованне молоком люб'ячої матері. Ні, ні, все минає. Так, колись, даним давно, все здавалось дрібним, таким незначущим, підвласним лише одній мені. Але навіть і такі славні часи минають, залишаючи по собі витерті відбитки на зеницях, а на руках порожнечу… Сцена 1 Юнона вже не молода, але така ж само приваблива та завзята, лежить підперши голову рукою, п'є з мушлі гірке вино. Вітер грає на флейті волошкові мотиви. ВІТЕР Розглянься, о богіне! Яка краса, як вільно тут! (говорить піднесено, дзвінко, із сміхом в голосі) Невже не відчуваєш ти захоплення від різнобарв'я, Невже смарагдові, величні очі залишаться байдужі? Лише поглянь на скроні гір, що сонце забарвило у золото, немов верхівки храмів. Хто молиться на них, що їм така пошана? О, диво див, моя богіне! Яка краса, як вільно тут! Розглянься, павичі довколо розкрили своє пір'я й тягнуть в себе кольори із квітів та води. ЮНОНА Навіщо ти мене сюди приніс, мій старий друже? (говорить байдуже, з нотками скептицизму) Невже не відчуваєш настрій мій? Хіба не доторкнулись тебе мої сірі думки, Котрі не перший рік, ось так, висять тяжкою хмарою, Що заважає не лише відкрити очі й бодай глянути у гору. О, тяжкий грім розкатом на наші старі й нещасні голови! (лунає грім і Юнона робить великий ковток з мушлі) Колись були часи, колись була краса, а зараз… З каміння поробили образи аби забулись ми у нерухомості. Трагедія й не більше цей час людських думок та дій. (робить ковток, гикає, первертається на спину.) ВІТЕР О, моя богіне, були колись часи, але і зараз теж часи не гірші! (облітає доокола Юнони і стає на край гори) Розглянься, не все іще змінилось, не все померло. Відчуй, є щось магічне тут, он глянь, щось з попілу повстало. Немов травинка, що стримсили тягнеться до світла. Воно тремтить, воно живе, як новороджена дитина! ЮНОНА Яка дитина? Геть з глузду з'їхав зі мною разом! (закриває очі рукою) О темрява! Сама лишень темрява і більше нічого. Були часи… Колись було життя, а що тепер! І що тепер в житті я маю? Точити спогади під звуки флейти мого старого друга Й тоски відлуння по самі вінця у мушлі замість вина. Сама гида не більше. Сама гида. (пускає мушлю та починає співати) ВІТЕР (говорить так само жваво, із захопленням, наполеглево) Колись, коли я був іще малим та ледь відчутним, Мій брат Орфей брав мене з собою блукати світом. Саме тоді ми і знайшли ці ні на що не схожі землі. ЮНОНА Орфей тебе сюди привів? Орфея я шаную, Його пісні й досі лунають у мене в вухах! (змінюється настрій) Кінець ознайомчого фрагменту.
The neighbor of the gopher buried her husband that spring and remained in the burrow all alone. But from that husband, the neighbor of the gopher was left with three blackberry bushes, four cherries and one plum, and also five walnut trees with raspberries under the rafter. So the lady gopher, so that the property would not be lost and she herself would not be bored, made different muffins for every stupid day. She made muffins with cherries and blackberries, sometimes with walnut crumbs and raspberries and incomparable plum jam. Oh, how much the hares loved muffins with jam! So every stupid day they waited for the lonely gopher to visit for their craft tea, to which the gopher had become so accustomed. Oh, I have to tell you, reader, this secret about hare tea. In these small lands, all the jasmine bushes and blue hills are painted with colors by the moon every night. Meanwhile, capricious little stars fall down from above, where they drown their absurd hopes in the lake. There, the twin hares gather a magic potion on the stones in complete darkness, which they then spread out on the windowsill at home. But that's not all. According to their recipe, which an owl gave the twins, a baby spider should fall on those magic herbs, and preferably not alone. Here are some miracles! That's why the hares rent a corner on their window to a friendly spider family. And someone else once told me: the valley of mosses and deceptions is visited so often by hares that they have trampled paths all the way to the lake. Here are the hares! And now it's inconvenient for the poor little stars to appear there to drown their hopes qualitatively. From that day on, these unfortunates became even more unbearable than they were and now they stab birds all night long. But, about that, now in the evenings in cups, together with Mrs. Gopher, the twin hares often "rolled" stories from her life while eating delicious muffins. *** In the middle of summer, on Tuesday, there was an odd day that stole all the shade. So, without thinking for a long time, the twin hares took a beach umbrella, a book, a radio and water, and went across the Memory Field to swim in the lake, so as not to get sunburned. But the hares did not know that in the valley of moss and deceptions, where they trampled paths at night, there was a red fox's refuge. Having made themselves comfortable on the shore, the hares turned off the radio and pulled on their swimming trunks. At the sound of that fox, they came to the lake. - Who do I see! Twin hares! Well, quickly take off your tails, because after swimming in the lake they will become ugly. - Oh, we can't take them off, because the fox might steal them. That's what the little gray wolf taught us. - Gray wolf, that vegan?! He's stupid! He doesn't know anything about hare tails. Listen to me carefully: you take off your tails and put them under the book. I'll give you the wolf's teeth, that the red fox won't find them there. - Thank you, sister, then we went to the water. For a long time the hares swam in the lake and had fun in the sun, and when it was time to return home, they saw that there were no tails under the book. One hare fell unconscious, and the other stood up motionless.
I have already known many lands, They are all different from each other, But there is one magical land, Which fiery birds protect. There the wind wanders, it collects gossip, The laurel stream sings songs, Winds around the trees overgrown with ivy, The spirit of the river is already looking for eternity. There Smoky mountains and gray trees Hold the colorless sky on themselves, The silent fog flies with needles, Which tore the tops of the fir trees. There the stones hid silently in the moss, Drowning their breath in autumn leaves. The call to tremble from the depths of the mountains resounds, From the depths of the well-stork raises miracles. There the old man opened his clairvoyant eye And in the Silver Lake he sees the future, He closed it with cool rain from disaster, He swathed the whole earth in smoke from herbs. There the whisper of the forest weaves fate into braids, Embroiders mysterious paths on dresses, A deer hides fairy tales in the trees, The faceless wanderer tirelessly searches for them. There my friend the Bear walks in the grove, Plays charmingly on an old flute, He always waits for me as a guest, Calls with August fragrances.
Look, we are flying past comets with tails, strange planets, moving spirals and rays of different colors. Be careful, don't touch them. Although they are beautiful, they are very hot. And over there, look, one of my friends lives on a mountain of oranges. All wrapped in a green haze, he is an old shaman who has lived for a hundred and fifth time. He always smokes a pipe and keeps an old walnut shell in his pocket for good luck. And sometimes, in order not to dissolve in the world, he sometimes wants to get really angry. Then he turns into the wind and drives the clouds in the sky, because there is strength. Don't be afraid, don't be afraid! He is kind and strong. Agreed, I will introduce you now. A shaman sits on the mountain. It is unknown whether he is drunk, It is unknown whether he is sober, Everything is puffing, puffing, puffing. On the shaman's necklace. It is unknown what it is made of, It is unknown who it is made of, Maybe it is made of bone, maybe it is made of clay. *** Among my friends is Mahakali herself, who has lived in a storm cloud for centuries. She loves the beat of drums, tempering everything around with fire and condemning the wicked to execution. And here, in the northeastern part, lives Joe Wolf. We will reach him in an old canoe, moving down the Milk River. He has no tail, but a mouth for three. Cunning and desperate, he always drinks whiskey to the sounds of Scottish bagpipes. Joe Wolf in the past was agile and strong, Joe Wolf now experienced and angry, Joe Wolf in the past was a seeker and a daredevil, Joe Wolf now lonely and quiet. My dear, come in and sit down, I have been waiting for you for a very long time! I have deliberately recalled all the legends and fables for this. My dear guests, sit down, how long I have been waiting for you! Everything that I have seen and know, I am already ready to tell you. I have traveled to many different countries and have crossed more than one ocean. Countless beauties wanted to be mine, but could not withstand my fury. I have seen incredible landscapes, and my pockets were filled with gold. Thousands of palaces were open to me, but I always chose freedom. I remember, the tsar was alone in swampy Russia, and most of all he loved war. So every year he constantly went to the neighboring lands with the war. But the unfortunate man had nothing but "vodka, trouble and herring". I beat him with my bare paws, and he, the scum, stole my tail. *** Child, look at that small planet. Beauty and the Wise Man live there. Beauty is a little strange, and the Wise Man is a hangman and a widower. They are carefree, like children, and in the evening Taurus comes to visit them. The Wise Man and Taurus are the crown of the same constellation, They often got bored in the evenings. After thinking for an hour, the Wise Man grumbled: "We have never been in such a situation before! It's time for you and me, Taurus, To set off far beyond, Where the rays of the sun, bright faces, Where kimono, sake and beautiful maidens!" After thinking, Taurus said seriously: “We have never been to such countries! Where are the rays of the sun, bright faces, Where are kimonos, sake and maidens!” In joy, the Sage shouted loudly: “So what are we waiting for so long, let's go Taurus! And, just in case, grab your wallet.” That's it, you mischievous one, that's the end of it!
Ящірка посміхнулася та, мов срібляста стрілочка, полетіла за водою і товстими жучками, яких зберігала навмисно для особливого випадку. Але, побачивши частування, хлопчик чомусь не став їх їсти, а лише ввічливо посміхнувся у відповідь. Це поставило ящірку у невигідне становище. - Тобі не подобаються мої комашки? – обережно запитала вона. - Але я сама їх зловила і навмисно зберігала для особливого випадка. - Ох, сеньйоро ящірко! Я в жодному випадку не хотів образити вас. Ваші жучки дуже хороші і, напевно, смачні, але там, звідки я родом, їдять іншу їжу, – з глибокою повагою пояснив хлопчик. - Як цікаво, – на мить замислившись, ящірка продовжила, – а чи можеш ти розповісти мені про страви, що ви куштуєте? Можливо, в моєму мідному жбані знайдеться щось для тебе. За все життя я нажила багато різних речей. - Авжеж можу, – з посмішкою вимовив хлопчик. - Ми їмо рис з прянощами та соковитими овочами, солодкі фрукти і кислі ягоди. А вечорами п'ємо духмяний чай з солодощами та медом, - хлопчик потер себе по животі та жадібно ковтнув, – який же я голодний. Мені б зараз хоч жменьку рису... Трішки поміркувавши, ящірка знову кинулася до свого будиночку і довго там копирсалася, гуркотіла, стукала, щось кидала та цілий час щось буркотіла собі під ніс. *** Хоч ящірка і дуже не хотіла відпускати такого милого хлопчика (адже він міг би жити з нею, і її одноманітне життя вже не було б таким нудним...), і все ж таки вона мусила зробити все можливе, аби допомогти йому. Її добре серце підказувало, що кожна загублена дитина, навіть в піщану бурю, обов'язково повинна повернутися додому. Інакше, гіркі сльози суму навічно залишаться в їх очах. А це вже не так радісно, як очікувалося, навіть для такої самотньої ящірки. Дні в пустелі такі жаркі, що неможливо витримати, а ночі такі прохолодні, що неможливо заснути. Тож кольорова ящірка принесла зіткану теплу ковдру хлопчикові, а сама поквапилася, поки сонце ще остаточно не сховалося за видноколом. - Єлисею, ти відпочивай, а я піду до своїх друзів і розповім їм про тебе, випадково загубленого хлопчика родом з Хартума, знайденого мною, кольоровою ящіркою з мідного жбану в цій великій пустелі. - і швидко зникла у забарвлених в червоне пісках. Блакитне небо вже встигло провести сонце на спочинок, а прудкі зірки за секунду розтягли свої звиклі візерунки та блискітками завмерли в очікуванні на Місяць. Тим часом перекотиполе змінило курс, піддавшись вітру, а золоті змії почали трясти хвостами-тріскачками, задаючи ритм ночі. Ящірки не було видно, тож хлопчик закутався у теплу ковдру і прислухався до звуків пустелі. Все, як завжди, і все не змінно на цій, покинутій богом землі, позбавленій води та тіні. І тільки прохолода ночі дозволяє всім її мешканцям розслабитись та виконати свій старовинний обряд. Невтомно повторюючи котрий, мов мантру, життя набирає сенс, стирає час, перетворюючи його в пісок. Пекуче сонце вдень випалює з нього залишки прохолоди ночі, залишаючи віру та надію на гарне завтра. Але й вони також приречені перетворитися на пісок і стікати по гладких стінках скляного годинника, відраховуючи роки, тижні, дні, секунди… Так плине час, і ніхто не в змозі його ні прискорити, ні зупинити. Час - цікава річ, цінна тільки тут, на Землі. Час дорожчий за золото, справідливіший за головного суддю, оздоровлює краще за лікаря. Всі його хочуть, і всі за ним женуться. А є ті, хто ллють його, як воду, намагаючись наповнити свою порожнечу смутком. Час не перемогти і не накопичити. Час безцінний, бо не купити його за всі коштовності світу. Від нього не сховатись. Він не дасть забути про себе, буде постійно нагадувати спогадами з минулого, перетворюючи життя в марення. Але є місце, де час має відпочинок від своєї тяжкої праці, і місце це - пустеля. Пустеля – місце спокою. Пустеля – місце міражів. Пустеля – місце сили. *** - Ви така молодець, сеньйоро ящірко! - Так, інколи, аби врятуватись, нам потрібен злий пес та трішки вітру, – сміючись відповіла кольорова ящірка. - Ось вітер і мене підхопив та відніс у глиб пустелі. Сеньйоро, як ви вважаєте, це для мого прозріння? - Можливо, Єлисею, зараз життя і справді хоче зробити тебе ще більш міцнішим ніж ти є, – кольорова ящірка підняла свою крихітну голівоньку вгору, ніби згадуючи щось важливе. А хлопчик, котрий вже розмірковував над своєю міцністю, сказав рішуче та впевнено: - Я стану таким міцним, що навіть найстрашніші випробування не зможуть мене зупинити. Я знайду шлях додому, якою б страшною і великою не була ця пустеля. Я витримаю цей шлях так, як і ви, сеньйоро, витримали свій. - Дуже добре, сміливий хлопчику. Ти правильно зрозумів та засвоїв перший урок. Варто вірити в себе, діяти і ніколи не здаватися, навіть, коли обставини життя несуть тебе в невідомість. Міць духу і насолода реальністю не дадуть тобі змоги залишитися в цій пустелі. Пам’ятай це. Нехай ці слова стануть твоїми м’язами. Ти спроможний витримати все і повернутися додому. Адже в тобі велика міць. Ось тільки самої міці може бути недостатньо. Знадобиться тобі ще дещо. - Що знадобиться, сеньйоро? – рішуче запитав Єлисей. - Ще одна важлива річ. Ти готовий слухати далі? Єлисей зацікавлено кивнув у відповідь, і ящірка почала оповідати наступну історію. Місяць був вже високо в небі і навіть встиг втомитися від забавок непосидючих зірок, тож потайки вишиковував собі пухнасту хмаринку, аби зручно влаштуватися на ній та послухати розповідь маленької кольорової ящірки, за котрою він спостерігає вже багато років. Тож підморгнувши вітру, аби той підігнав до нього хмаринку, ліг та почав уважно слухати нову історію. Ніч тривала.
Star Years which definitely differed from Earth time passed by. But the little Watchman managed to find the pleasant joys which still connected him to the Sea. After fruitful work, feeling glad and satisfied, he often emitted a gentle violet light. The little Watchman was singing one of his songs during these very moments. Sitting on the shore, he blew into his seashell. The Sea immediately began to calm down, becoming hardly heard. It turned into a mirror, reflecting a gentle violet light which was spread along the shores. This time was precious to them because the little Watchman was able to play and sing just once a day, when the Sun was changed by the Moon, creating a six-minute corridor of equality between day and night (equinox). As the Moon and the Sun were deeply in love with each other, and while they were busy with themselves, the Watchman could be playing his song. He sang about the hollow stars tying little shiny fish to thin threads and chasing a school of them, entire shoals. He also sang about seagulls which told him different news and gossip they heard from humans, and how they sold out sunken treasure. Especially, he loved singing about tears of mermaids, carefully collected in bottles to send with the wind to their lovers who hadn’t drowned. His songs were emotional, and the Sea loved them; the gentle sound of a seashell slowed down the fast-flowing waves. Each time, as a sign of respect and acknowledgement, the Sea brought a rare pearl from the depth. This was noticeable only to them – their friendship became stronger day by day. The Northern Star Sea began to warm up more often under the sun rays, allowing them to penetrate deeply into the water and cause sunbeams on the edges of the waves. Over time, the waters became very warm. In such a way, various fish-residents started swimming to the surface, dreamily watching the tireless white clouds in the shapes of lambs. Eventually, the Northern Star Sea resembled silk with patterns of stars which sparkled with gold during the day and silver in the evening.
In the small lands, in an imaginary side of the world, lived two small white and fluffy rabbit twins. The rabbit twins would hide their tails from the fox at night because they unexpectedly became plump. The rabbits would hide those tails in an old chest that once belonged to their late grandmother. And then, it was beyond the fox’s power to draw the rabbits out of their hole. The rabbit twins weren’t as overweight in their early days as they are now. If you look at their old family photo, in the middle of which there is their late granny sitting in the chair, they are quite small and so white. They put on weight because of delicious fruitcakes made by Mrs. Hamster, their neighbour, who visits them on every gloomy day. And a gloomy day for them is every Thursday and Sunday, sometimes Fridays, Tuesdays, oh, and Mondays as usual. Mrs. Hamster buried her late husband last spring and was alone in the hole. But from her late husband, Mrs. Hamster inherited three blackberry bushes, four cherry trees, and a plum tree, what’s more, about a five-metre walnut tree with raspberries beneath the fence. So, to keep her property and not to feel bored, Mrs. Hamster baked different fruitcakes with cherries and blackberries, with bits of walnuts and raspberries, and incredible plum jam. Oh, how much the rabbits loved the fruitcakes with jam! Therefore, every gloomy day they waited for the lonely Mrs. Hamster to have their own original tea, which she had become accustomed to. Oh, my dear reader, I must tell you the secret of the rabbits’ tea. In the small lands jasmine bushes and blue hills are painted by the moon every night. Meanwhile, naughty stars are falling down from the sky and then their weird expectations are sunk in the lake. There the rabbit twins pick up a magic herb on the rocks in total darkness. Later they spread it on their windowsills at home. But that’s not all. According to their recipe, given by an owl to the twins, a baby spider should fall onto those magical herbs, preferably not just one. That’s the wonder of it! Therefore, the rabbits rent out a corner on their window to a friendly spider family. And somebody told me once that the Valley of Moss and Deceits is visited by the rabbits so often that they’ve trod a path all the way to the lake. Oh, rabbits! Now it’s inconvenient for the poor little stars to appear there to sink their expectations properly. That is the reason why they have become even more unbearable, and now they have been stinging the birds all night. However, nowadays, in the evenings, together with Mrs. Hamster, the rabbit twins frequently “roll” stories from their lives while they are enjoying tasty fruitcakes. The days went by, and nights went by, and those rabbits were growing more overweight day by day, like a widow’s sorrow. That’s why, the twins needed to wear their luxurious and fluffy tails only during the day, which attracted the eyes of the nice fox, who wanted to steal them every night. However, she failed to do so, and that made her weep so loudly in the morning.
My child, look at that tiny planet there. Beauty and Wiseman live there. Beauty is a bit weird and Wiseman is a rascal and a widower. They are carefree, like children, and in the evening, Taurus comes to visit them as a guest. Wiseman and Taurus, a celestial pair Often bored in the evening air. After pondering, the Wiseman said, “We’ve never been in such a state, Let’s go, dear Taurus, to a distant affair, Where sunlight glows on faces fair, Where kimonos, sake, and maidens grace, Waiting in a far-off, enchanting place.” Pondering a moment, Taurus replied, “In such lands, we’ve not strived. Where sunlight glows on faces fair, Where kimonos, sake, and maidens share.” In joyous exclamation, the Wiseman cried, “Why are you waiting? Let’s go, Taurus, provide. And for good measure, bring the purse,” he insisted. So, Wiseman and Taurus went travelling, unassisted, To lands where sunlight paints bright faces, Where kimonos, sake, and maidens fill the spaces. Wandering freely, they went for a walk, Vibrant kimonos and sake they also bought. Suddenly, the Wiseman desired a lady, Yet Taurus hid the purse, leaving it shady. Then the Wiseman bitterly wept, “Why, Taurus, my friend, have you secretly kept The purse away from me?” he asked. Reflecting, Taurus cleverly answered, “In these distant lands we’ve reached, Where sunlight glows on faces beached, Where kimonos and maidens play, Our funds have swiftly washed away.” With a delicate fib in that instant shared, Then the quarrelsome Wiseman declared, “As a final touch in these distant dominions, Where sunlight glows on enchanting faces, Where kimonos, sake, and maidens graced, Let’s host a merry, festive celebration! To cherish at home, a delightful sensation.” In joyous exclamation, Taurus agreed, “Why are you waiting? Let’s go!” he added. Quickly pulling out the concealed purse, Mischievous Wiseman and greedy Taurus, Arranged a lively celebration, Where sake flowed and kimonos, And money vanished in the blink of an eye. So, the melancholy Taurus, without a penny to buy, And the happy Wiseman with his lady went home. They no longer lamented in the evening’s calm, For they cherished memories of a distant balm, Where sunlight glowed on faces fair, Where kimonos, sake, and maidens rare.